Важливим осередком духовності Північного Пригориння було містечко Бережниця на лівому березі річки Горині при впадині до неї річечки Бережанки за 4 км на південь від Кураша. Містечко належало до Луцького повіту і знаходилось за 138 км від повітового центру на самій крайній північно-східній окраїні його адміністративно-територіальної карти.

В його назві без сумніву заховано корінь «берег» від якого могли походити слова «берегти», тобто оберігати, «берег - на березі річок, власне в основі назви закладено природній фактор».

Археологічні знахідки як от кам'яні знаряддя праці, предмети хрестиянського культу, срібні, золоті монети, жіночі прикраси знайдені в містечку і навколо нього свідчать не лише про давнє походження цієї оселі наших пращурів, їх торгові зв'язки з Візантією і країнами Західної Європи, а й християнські витоки віри нашої у душах вірних.

Містечко міняло своїх власників: князів Гольшанських, Степанських, Острожських, Заславських і інших, одначе своєю душею залишалось воно українським, а в його святинях горіла непогасна свічка віри Христової - святого українського православ'я.

З історичних джерел маємо відомості про

церкву Різдва Пресвятої Богородиці побудовану 1520 p., але зрозуміло одне, що то не була перша святиня в Бережниці, попередні могли зникати у вогні пожеж або іноземних інвазій.

Як бачимо з опису 1860 р. церква Різдва Божої Матері в Бережниці належала до типу трьохзрубних дерев'яних церков і про її давність засвідчувала збережена Острозька Біблія з дарчим написом князів Острозьких, які були фундаторами цього храму Божого. У 30-х роках XX ст. Острозьку Біблію з храму забрано до музею у Варшаві. Сліди цієї святині українського народу загубились у кривавих буревіях Другої світової війни .

Про давнє походження храму Божого в Бережниці підтверджують ще два безцінні духовні скарби - предавня благодатна ікона Божої Матері та Євангеліє подароване братами Прокоповичами 1669 р. з відповідним дарчим написом.

Благодатний образ Богородиці належить до давніх ікон, подарований князями Острозькими, в срібно-визолоченій ризі, коронований римо-католиками та титулований внизу на шаті поясним написом латинською мовою. Забраний з нашої святині поляками, довгий час перебував в місцевому римо-католицько-му костелі, а по розвалу Польщі повернений рідній святині.

Біля благодатного образу Божої Матері Бережницької кожного року відбувались із-за непам'ятних часів величаві відпусти, стікалось сотні прочан з навколишніх сіл і містечок .

Минуле благодатного образу як і його майбутнє, тісно пов'язане з святим українським православ'ям, долею рідної церкви, українського народу.

Нинішній величавий храм Різдва Пресвятої Богородиці возведено місцевими зодчими 1903 р. після пожежі попередньої святині. Під час його побудови збережено святість місця, а вцілілі церковні скарби: благодатний образ Богородиці, Острозька Біблія, Євангелії і інші перенесено до новозбудованої церкви.

Духовна церковна спадщина в святинях Бережниці була своєрідною зовнішньою наглядністю для виховання вірних в дусі християнської любові, національної свідомості, виховувала їх у великій любові до ближнього, Бога, України, підсилювала їх віру, прагнення творити добро і засівати красу на рідній землі. В поєднанні з освітою, культурою і мораллю, які несла церква, її настоятелі, творила вона найбільші духовні цінності нашого народу, була осередком духу і духовності.

З приходом на парафію в містечко Бережницю високосвідомого настоятеля українського патріота, пізнішого посла до польського сейму о. Мартина Волкова, після його священичої висвяти 1923 p., предавня святиня стає справжнім українським осередком національного духу.

Отець Мартин Волков українізував Богослужіння, заснував філію «Просвіта», аматорський гурток, хату-читальню, відомий Бережницький церковно-громадський хор, виховав через церкву десятки національно-свідомої молоді, яка в часі визвольних змагань з нацистсько-більшовицькими окупантами із зброєю в руках виборювали свободу Україні.

За архівними джерелами в 30-х роках членами Товариства ім. Петра Могили було 20 жителів містечка. Цей осередок кількістю поступався лише організації в с.Кураш, де 37 жителів були активними членами Товариства .

У Бережниці активними членами Товариства ім. Петра Могили, яке постало для оборони рідної церкви і святого українського православ'я, були: о. Мартин Волков, Мусій Юрчук, Іван Антончик, Яків Кедрук, Іван Дячок, Гриць Никитюк, Марко Бриж і інші. Усі вони стояли в захисті прабатьківської віри, рідної мови, свого народу.

Саме українська церква виховала не лише молодь того покоління, а й наступне, в якому бачимо такі відомі постаті, як митця, заслуженого художника і скульптора України, автора пам'ятника Тарасу Шевченку в Бережниці Теодозію Бриж, дисидента, вчителя української мови і літератури, ініціатора побудови пам'ятника Великому Пророкові України до його 150-річчя від дня народження Антона Антончика й інших.

Колишнє містечко Бережниця Луцького повіту на протязі віків залишалось важливим духовним осередком північного Погориння і як у Кураші тут і дотепер присутні висока національно-релігійна свідомість, шануються християнські цінності, плекається свободолю-бивий національний дух, панує усвідомлена любов до Бога, України, рідної церкви і свого народу, плекається пам'ять про полеглих героїв ОУН-УПА